На боці німців воювало півмільйона росіян Юзьо ОБСЕРВАТОР   Джерело: "Оглядач" Збереглися свідчення жахливі злочини комуністичної системи: молоді студенти духовної семінарії з цвяхами в голові‚ вагітні жінки з розпоротими животами‚ юні черниці зґвалтовані з повирізуваними персами... Юрій ВИННИЧУК Парламент Франції прийняв дуже цікавий і для нас закон про визнання геноциду вірмен і встановив покарання за заперечення цього факту. Є закон‚ прийнятий у багатьох країнах‚ який передбачає кримінальну відповідальність за заперечення голокосту. І нема закону про кримінальну відповідальність за заперечення голодомору‚ за наклепи на вояків УПА. Щороку на Покрови маємо скандал пов’язаний із протистоянням ветеранів Другої світової війни і щороку цілими відрами виливаються помиї на сиві голови старих упівців‚ дивізійників „Галичини” та вояків „Нахтіґалю”. Нюрнберзький процес давно уже розібрався в тому‚ хто є хто‚ інакше б Англія ніколи не дозволила 10-ти тисячам вояків дивізії „Галичина” та УПА поселитися на її території та ще й одружитися з англійками. „Однозначно погоджуюся‚ – написав Сергій Грабовський‚ – з тим, що сказав Сашко Положинський у статті “Поки влада не визнає УПА – доти вона не буде українською”. Ба більше – вона не буде ані європейською, ані демократичною”. Але це тільки півсправи. Влада повинна раз і назавжди покласти край брехні‚ яка ллється з вуст есдеків‚ регіоналів‚ комуністів і сатаністів конотопської відьми. Переважно ці наклепи лунають з вуст людей абсолютно некомпетентних‚ які окрім „Короткого курсу ВКПб” нічого на цю тему не прочитали. Але незнання не повинно звільняти від відповідальності. У 1992 р. журналіст В. М. Радовський написав у ізраїльській газеті: „Це ж не секрет, що немалий вклад у катастрофу українського єврейства внесли українські військові формування, зокрема УПА, яка брала активну участь в акціях знищення чисельного ґетто, в тому числі і в розстрілах євреїв у Бабиному Яру”. Подібні звинувачення можна й зараз прочитати в інтернеті‚ в тому числі і на цьому сайті. Авторам цих небилиць‚ звичайно‚ не йдеться про історичну правду. Вояки УПА ніколи в жодних німецьких каральних акціях участі не брали та, зрештою, й сформувалася УПА вже тоді, коли з єврейським питанням в Україні було покінчено. Свої перші бойові дії УПА розпочала якраз проти військ Вермахту і ніколи у жодних союзних стосунках із нацистами не помічена. В той час як про Рабочє-Крєстьянскую Красную Армію цього не скажеш. Для усього світу ІІ Світова Війна почалася у вересні 1939, але совєтська історія нам розповідала тільки про Вєлікую Атєчєствєнную 1941-1945 рр. Хоча фактично СРСР вступив у ІІ Світову теж у вересні 1939 в ролі агресора і союзника Гітлера. Після відомого “асвабаждєнія” Західної України та Західної Білорусії в майбутньому місті-герої Бресті з нагоди перемоги над Польщею відбувся спільний парад військ Вермахту і РККА. Фашисти і червоноармійці марширували пліч-о-пліч. Ото було видовище! Фактично перший парад Побєди. Тобто виходить, що спроби совєтської влади знайти союзника в особі Гітлера – це добре, а такі ж спроби з боку ОУН – погано. Крім того, УПА – це насправді інтернаціональне з’єднання‚ бо в рядах цієї армії були і євреї‚ і татари‚ і узбеки (цілий загін!)‚ і – о‚ жах! – росіяни. А скільки там було регіоналів – мешканців Східної та Південної України! І оці хлопці з Донбасу‚ Одещини‚ Криму били з успіхом не тільки німців‚ а й більшовиків. І носили тризуби і співали „Ще не вмерла...” До сьогодні вішають собак на дивізію „Галичина”, забуваючи при цьому, що дивізія нараховувала лише 11 тисяч вояків, більшість із яких полягла під Бродами. І чомусь при цьому забувається, що російськими за особовим складом були 800-та моторизована дивізія „Бранденбург”, 29-та і 30-та гренадерські дивізії СС, штурмбригада СС „Бєларусь”, „Русский Охранный Корпус” (по суті теж дивізія, що складалася з кількох легіонів), а додайте до цього вояків „Русской Освободительной Народной Армии” та 5 дивізій „Русской Освободительной Армии” генерала Власова (включно з 15-м козачим корпусом Вермахту, сформованого на базі 1-ї і 2-ї кавалерійських дивізій донських та кубанських козаків). І це ще не все, бо були й дрібніші з’єднання: 559-та піхотна бригада РОА, учбово-запасна бригада 15-го корпусу РОА, три російських легіони у Франції і т. д. Загалом кількість росіян і донських козаків, що воювали на боці німців‚ сягає півмільйона. А ще‚ для порівняння‚ у німецьких військах служило 100 тисяч естонців, 25 тисяч латвійців, 10 тисяч татар, 40 тисяч голландців, 25 тисяч фламандців, 10 тисяч французів, 8 тисяч норвежців. Поляки так пристрасно кленуть українців, які служили в німецькій армії, сором’язливо замовчуючи, що поляків там було незмірно більше – аж 200 тисяч! Під кінець війни лише до армії Андерса долучено 36 тисяч полонених поляків з Вермахту. Якщо взяти німецьку поліцію, то там служило 40 тисяч поляків і 8 тисяч українців. Називаючи упівців та дивізійників зрадниками‚ опоненти чомусь не уточнюють‚ кого саме вони зрадили. Совєтську власть? Але вона існувала в Західній Україні лише 20 місяців і при відступі у червні 1941 залишила гори трупів. Немає в Західній Україні жодного містечка чи села‚ де б з приходом німців не оплакувано помордованих тіл своїх рідних. Збереглися фотографії‚ свідчення очевидців‚ дані сучасної ексгумації‚ які демонструють нам жахливі злочини комуністичної системи: молоді студенти духовної семінарії з цвяхами в голові‚ вагітні жінки з розпоротими животами‚ юні черниці зґвалтовані з повирізуваними персами... Це все творили „визволителі”. То чи слід дивуватися тому‚ як галичани і волиняки зустріли їх у 1944? Якщо фашистів можна називати звірами‚ то чому я не можу назвати звірами комуністів? Для мене вони такі самі злочинці. І українська держава тільки тоді відбудеться‚ коли дочекаємося свого „нюрнберзького” процесу і заборони компартії. Брат моєї мами – Юрій Сапіга‚ 21 рік‚ поет і художник – був замордований у Кременці разом з іншими студентами. Батьки упізнали його тільки за черевиками‚ які пошив йому дід. Трупи студентів чекісти засипали вапном. Мій батько був в УПА лікарем. З ним разом надавали медичну допомогу і лікарі-євреї‚ яких наші партизани вирятували з Тернопільського ґетто. Еліяху Йонес у книзі „Евреи Львова в годы Второй мировой войны и катастрофа европейского еврейства 1939-1944» перетворив батальйон „Нахтігаль” на дивізію та ще й вигадав буцім у червні 1941 до Львова увійшов також батальйон „Роланд”, який насправді ніколи у Львові не був. Крім того від щедрої своєї душі приписав їм злочини‚ до яких ці вояки ніколи не були причетні. Дивізію „Галичина” звинуватив у тому‚ що вона нібито брала участь у придушенні повстання варшавського ґетто у квітні-травні 1943 р. та в антиєврейських акціях на терені Галичини. Але дивізія „Галичина” тільки у жовтні 1943 почала формуватися у навчальних центрах Сілезії, а на ту пору німці вже придушили повстання у варшавському ґетто й оголосили Львів „очищеним від євреїв”. У липні 1943 на всій території Галичини вже були ліквідовані всі „юденлаги”, а їхні в’язні знищені. Тим часом особовий склад дивізії перебував у навчальних таборах аж до кінця 1943 р. Минулого року у „Дзеркалі тижня” з'явилася сенсаційна стаття заступника директора Музею історії Києва Дмитра Малакова, члена наукової ради Громадського комітету пам'яті жертв Бабиного Яру. Науковець взявся за марудну, але важливу справу – він скрупульозно підрахував справжні, а не фантазійні жертви нацистів у Бабиному Яру. І таким чином розвінчав деякі міфи. Наприклад, що євреїв загинуло там аж 200 тисяч. Він довів на документальному матеріалі, що не 200, а... 40. Значно більше загинуло українців і росіян, а тому приватизація Бабиного Яру і побудова меморіалу, присвяченого лише одній нації‚ не має підстав. Другий міф твердив, що євреїв розстрілювали українські поліцаї. За даними науковця розстріли проводив батальйон, що складався винятково з етнічних німців. У звіті СПЕЦІАЛЬНОЇ УРЯДОВОЇ КОМІСІЇ „Про злочини німців на території Львівської області”‚ опублікованому по гарячих слідах у 1945‚ названо поіменно понад 200 прізвищ катів львівських євреїв. І серед них ЖОДНОГО українського прізвища. Авжеж, тоді ще ніхто не додумався ліпити з українців антисемітів. Але ж йонесам та еФеСБешникам‚ цим сумлінним орачам Інтернету‚ не про істину йдеться, а лишень про те, аби нізащо не допустити реабілітації вояків УПА. І зрозуміло чому. Чимало теперішніх ветеранів Вєлікай Атєчєствєннай – це чекісти, ястребки, тилові щурі і смершівці, кати мого народу‚ яких би слід переслідувати нарівні із колишніми гестапівцями. І вони‚ і їхні діти‚ які стали політиками та бізнесменами‚ будуть проти реабілітації УПА боротися до останку. Нам невідомі документи, які б засвідчували, що комуністи під час війни засуджували винищення євреїв. Натомість документи за підписами митрополита Шептицького і націоналіста Кубійовича збереглися. Можна також ознайомитися і з постановою ОУН у квітні 1941 р., в якій говориться, що „протижидівські настрої українських мас використовує московсько-большовицький уряд, щоб відвернути їхню увагу від дійсного спричинника лиха і щоб у час зриву спрямувати їх на погроми жидів”. Цікаво, що Солженіцин, наводячи цей документ ОУН, цнотливо опускає зацитоване речення, яке фактично застерігає населення від антиєврейських провокацій. Виявляється‚ і для колишнього дисидента Солженіцина теж чомусь вигідно показувати українців у кривому дзеркалі. Джерело: "Оглядач"

Вернуться на предыдущую страницу

Вернуться на главную страницу