„Віщий” Олег - передвісник українсько-білоруської дружби Олександр Палій Джерело: "Оглядач" Масив фіно-угорських народів, сконцентрований на території сучасної Центральної Росії, залишився за часів Олега поза впливом Києва, і був підкорений лише його наступниками на князівському троні. Найдавніший вітчизняний літопис зазначає, що Олег не належав до родини варязького князя, а був лише воєводою, приставленим Рюриком у ролі опікуна до малолітнього сина. Київський літописець Нестор у своїй знаменитій «Повісті минулих літ», написаній у 1112 році, повідомляє, що в 879 році норманський князь Рюрик, який перед тим підкорив Новгород, помираючи, передав владу родичу Олегу: „Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий” . Воскресенський літопис і деякі інші іменують Олега племінником Рюрика. Іоакимівський літопис називає Олега свояком Рюрика, тобто братом його дружини Єфанди, князем мудрим і хоробрим. У свою чергу Новгородський перший літопис іменує Олега просто воєводою князя Ігоря. Як було насправді - невідомо. Факт лишається незаперечним - Олег був правителем-регентом при князеві Ігорі, який став князем після смерті Олега, аж через 33 роки. У Київ Олег із малолітнім Ігорем прийшли 882 року через білоруські міста Полоцьк і Смоленськ, де Олег розставив своїх намісників. За літописними даними, зустріч з Київськими князями Аскольдом і Діром (за даними літопису – теж варягами) закінчилася підступною поножовщиною: „І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [урочище] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: «Ми — купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас». Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви обидва не є ні князі, ні роду княжого. А я єсмь роду княжого. — І [тут] винесли Ігоря. — А се — син Рюриків». І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське, і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколи [Мирлікійського]. А Дірова могила — за святою Ориною. І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». Після цього Олег встановлює панування Києва над сусідніми племенами. Він послідовно переконує сусідів, що його „дах” більший і грізніший, ніж у хозарів – тюркського народу, що панував на Волзі і Північному Кавказі: „ У рік 6391 [883]. Почав Олег воювати проти древлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці. У рік 6392 [884]. Пішов Олег на сіверян, і побідив сіверян, і наклав на них данину легку. І не велів він їм хозарам данину давати, сказавши: «Я їм противник, і вам нічого давати». У рік 6393 [885]. Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. І володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами, радимичами, а з уличами й тиверцями мав рать”. Київ за часів Олега стає столицею слов‘янської імперії, володіючи суто слов‘янськими землями сучасних України, Білорусі, а також Новгорода. Неслов‘янське населення цих земель було незначне у порівнянні зі слов‘янами і обмежувалося чуддю навколо Новгорода. Щоправда, князі племені меря (що мешкали близ сучасних Ростова і Москви) в літописі назвиаються залежними від Олега, та, вочевидь, починають платити Києву данину. Однак, масив фіно-угорських народів, сконцентрований на території сучасної Центральної Росії, залишився за часів Олега поза впливом Києва, і був підкорений лише його наступниками на князівському троні. Зросла могутність держави зумовлює просування економічних інтересів. У 907 році відбувся напад Олега на Візантію: „Пішов Олег на Греків, Ігоря зоставивши в Києві. Узяв же він множество варягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і сіверян, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців, котрі є помічниками. Ці всі називалися «Велика Скіфія». І з цими усіма вирушив Олег на конях і в кораблях, і було кораблів числом дві тисячі. І прибув він до Цесарограда, а греки замкнули Суд (затоку) і город заперли. І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег. І попустошив він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків... І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов [Олег] до города. Побачивши ж [це], греки убоялися і сказали, виславши [послів] до Олега: «Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш». І зупинив Олег воїв, і винесли йому [греки] їжі і вина, і не взяв він його, бо було воно приготоване з отрутою. І убоялися греки, і сказали: «Не Олег се, а святий Дмитрій, посланий на нас Богом». І зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів: по дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі [було] по сорок мужів. І згодилися греки на це. І сказали греки: «Чого хочете — [того] ми й дамо тобі». І зажадав Олег дати воям на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень на кочет, а потім давати углади на руські городи — спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переяслав, і на Полоцьк, і на Ростов, і на Любеч, і на інші городи, - бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі”. Почалися переговори, де основними умовами Олега були такі: 1) греки зобов'язані заплатити по 12 гривень сріблом за кожного його воїна та дати подарунки для «великих князів», які правили в Києві, Переяславі, Любечі й інших великих містах; 2) послам, які приїжджатимуть із Києва до Царгорода, імператор Візантії повинен від себе надавати утримання; 3) київські купці, перебуваючи у Візантії, мусять протягом шести місяців бути забезпечені хлібом, м'ясом, рибою, вином й овочами за грецький рахунок. А при поверненні до Києва — продуктами та корабельними знаряддями (вітрила, канати, якорі тощо); 4) Олег дав обіцянку, що його люди не завдаватимуть шкоди в грецьких краях і входитимуть у Царгородські ворота без зброї і не більше 50 осіб під наглядом імператорських чиновників. Проживати вони повинні в певному місці — біля монастиря св. Маманта. Ці умови підписали обидві сторонни: „ І прибув Олег до Києва, несучи золото, і паволоки, і овочі, і вина, і всяке узороччя. І прозвали [кияни] Олега — «Віщий», бо були люди [ці] поганами і невігласами”. Названий договір із Візантією 907 року вважається першим дипломатичним актом Київської держави. Як стверджує літописець Нестор, повертаючись до Києва, на знак свого походу до Візантії, князь Олег повісив свій щит над воротами Царгорода. Водночас, з незрозумілих причин цей похід не відображений у візантійських джерелах, хоча є відомості про існування договору з Києвом. Деякі вчені вважають, що тріумф „варвара” з його наскоком був для візантійців занадто болючою темою, щоб про нього часто згадувати. На користь того, що похід в 907 році дійсно відбувся свідчать не лише українські літописи, а й тексти двох угод Олега з візантійцями, які збереглися до наших днів. Нестор зазначає, що Олег пішов у похід суходолом та морем. Морська частина війська складалась з 2 тисяч кораблів, на кожному з яких сиділо по 40 чоловік. Відповідно до літопису армія Олега налічувала понад 80 тисяч воїнів. Ця цифра не дуже реальна для початку ІХ століття. У вітчизняних літописах під 911 роком записано текст деталізованої угоди між Руссю і Візантією, про торгівельні та політичній відносини, кримінальне та цивільне право громадян двох держав. У Договорах 907 і 911 Київ виступає як метрополія, що не поступається Константинополю, має свою політичну організацію та законодавство. Смерть Олега сповита таємницею. Новгородський літописець повідомляє, що князь загинув, коли "ходив за море", але не вказує за яке саме. Ця версія має непрямі підтвердження з хозарських даних кінця Х століття про невідомий похід Київського війська на Константинополь. Це джерело сповіщає, що князя Хельгу (Олега) розгромили хозари й примусили його здійснити морський похід під Царгород. Похід закінчився невдачею - візантійці спалили флот Олега "грецьким вогнем", сам же князь втік до Персії де й загинув. Арабський історик Аль-Масуді, що жив у першій половині Х століття, сповіщає, що якісь руси на 500 кораблях попливли угору Доном, волоком перетягли човни на Волгу, спустилися до її гирла і попливли Каспійським морем на південь, вздовж західного узбережжя Закавказзя. Деякі історики вважають, що Олег і в східній торговій політиці прагнув, як і на Чорному морі, закріпити позиції своїх купців на берегах Каспійського моря. Хазарська охорона спробувала чинити опір цьому переходу, але воїни Олега пообіцяли віддати їм половину отриманої в Каспійському морі здобичі, з чим хазари й погодилися. Щойно русини перейшли з Волги в море, вони почали знищувати прибережні міста та селища й дійшли аж до «нафтової землі» (Баку). Місцеві жителі, які багато років не бачили у себе військових дружин, а тільки мирних купців і рибалок, були завойовані й підкорені. За цими даними, русини панували на берегах Каспійського моря кілька місяців. Повертаючись додому тією ж дорогою, дружинники Олега віддали половину здобичі хазарському каганату, який був готовий вільно пропустити русинів додому. Однак місцеве мусульманське населення чинило опір цьому й вирішило помститися за свої біди. Воїни князя відважно прийняли бій, військо вийшло з кораблів на берег і стало проти хазар. Бій тривав три дні, але хазари мали кінноту, хороше озброєння й остаточно розгромили Олегові полки, на місці бою вбили багато русинів, решта врятувалися втечею, але їх вбивали й сусідні народи. Так трагічно та нещасливо закінчився цей Каспійський похід князя Олега. Цей похід датують 912-913 роками. Натомість, "Повість времінних літ" містить іншу, цілковито відмінну легенду про смерть князя від укусу змії, яка виповзла із черепа коня. Народна пам'ять оповила ім'я князя дивними оповіданнями і казками, перенісши на нього те, що пам'ятала з найдавніших часів. Народна пам'ять зробила з князя Олега не лише великого і вдалого полководця, а й чудодія, що вмів творити надлюдські речі. Для стародавньої України, князівської і козацької, звична традиція – наділяти вправних вояків різноманітними надприродними якостями. За козацьких часів таких вояків звали „характерниками”. Нестор подає легенду під 912 роком: „І приспіла осінь, і спом'янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім,— од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня [сього], ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не займав його, поки й на Греків пішов. А коли вернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п'ятий рік спом'янув він коня свого, що од нього, як прорекли були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і вкорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од сього черепа смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу. І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою”. Так закінчилося життя Київського князя, який першим в історії підкорив Києву землі сучасної Білорусі (Полоцьк), старобілоруського Смоленська, а також Новгорода. Олександр Палій, історик, для „Обозревателя” Джерело: "Оглядач"

Вернуться на предыдущую страницу

Вернуться на главную страницу