|
Князь Святослав обійшовся без НАТО і завоював Московщину Олександр ПалійДжерело: "Оглядач" Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід, подолавши кілька тисяч кілометрів, захопивши цілий ряд фортець i розгромивши не одне сильне вороже військо. З карти Європи зникла величезна Хозарська держава i були розчищені торгові шляхи на Схiд. „Показався і Святослав, що приплив на ріці на скіфському човні; він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його (князя Святослава) зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся – ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором про умови миру і поїхав. Так закінчилася війна ромеїв зі скіфами". Так писав писав у 970-ті роки візантійський мемуарист Лев Диякон про Київського князя Святослава Завойовника, якого бачив на власні очі під час названих переговорів. Цікаво, що візантієць визнає, що Святослав говорив з імператором не надто шанобливо, сидячи. Не важко побачити, що зовнішність князя (довгі вуса, оселедець і брита голова, сережка в одному вусі, біла сорочка тощо) ще дуже довгі століття залишалася архетиповою для українських козаків. Вітчизняний літописець пише про Святослава так: „ Коли князь Святослав виріс і змужнів, І почав воїв збирати багато й хоробрих, І сам-бо був хоробрий і легкий, ходячи як барс, І воєн багато провів. І возів за собою не возив, ні котлів, ні м'яса не варив, А тоненько нарізaв конини, чи звірини, чи яловичини І, на жару запікаючи, їв. І шатра не мав, а пітник стелив, А сідло в головах. І всі вої його такими були. І посилав у інші землі, кажучи: „ Хочу на ви іти ” . За цю його войовничість, відвагу, простий побут та чесність у боротьбі український історик Михайло Грушевський назвав Святослава „запорожцем на престолі”. Святослав став першим Київським князем із династії Рюриковичів, який мав суто слов‘янське ім‘я. Це свідчить про надзвичайно швидкий процес слов‘янізації варягів у Києві. До речі, те ж саме відбувалося й в інших землях, завойованих вікінгами-норманами – Нормандії, Сицилії тощо, де третє-четверте покоління вікінгів остаточно зливалося з місцевим населенням, втрачаючи мову й релігію, проте міцно насаджуючи свою владу і династії. Святослав був сином Київського князя Ігоря і княгині Ольги. Вітчизняний літопис повідомляє, що юного князя змалку привчали до війни. Про древлянську кампанію 946 року проти убивць батька Святослава літопис пише: „І коли зійшлися обидва війська докупи, кинув списом Святослав на деревлян, а спис пролетів між ушима коня і вдарив під ноги коневі, бо був [Святослав] зовсім малим. І сказав [воєвода] Свенельд і [кормилець] Асмуд: „Князь уже почав. Ударимо, дружино, вслід за князем”. Після свого хрещення княгиня переконувала охреститися й молодого князя, але безрезультатно, аж до сімейних конфліктів: „Повчала його мати охреститися, та не зважав він на це, ні до вух не брав. А якщо хто хотів [своєю] волею охреститися — [Святослав і його дружина] не боронили, але глумилися з того... Отак і Ольга часто [Святославові] говорила: «Я, сину, бога пізнала і радуюся. Якщо й ти пізнаєш бога, то радуватися станеш». Але він не слухав цього, кажучи: «Як я інший закон один прийму? Адже дружина моя з сього сміятись почне!» Вона тоді сказала йому: «Якщо ти охрестишся - всі це саме вчинять». Та він не послухав матері і додержував поганських звичаїв, не відаючи, [що] коли хто матері не слухає,— у біду впадає... Сей же [Святослав] після цього гнівався на матір” . Про численні походи князя літопис повідомляє лаконічно: „У літо 964. І пішов він на Оку--ріку і на Волгу, і знайшов в‘ятичів, і сказав їм: «Кому ви данину даєте?» Вони ж одказали: «Хозарам. По шелягу од рала даєм». У літо 965 . Рушив Святослав на Хозар. Почувши ж, хозари вийшли насупроти з князем своїм, каганом. І зступилися битися, і сталася битва межи ними, одолів Святослав хозар і город їхній [столицю Ітіль], і Білу Вежу взяв. І ясів переміг він, і касогів, і прийшов до Києва. У літо 966. Переміг Святослав в‘ятичів і данину на них наклав”. Підкоривши в 965 році столицю хазар Ітіль, Святослав не залишив у ній каменя на камені, припинивши, по-суті, існування самого Хазарського каганата. Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід, подолавши кілька тисяч кілометрів, захопивши цілий ряд фортець i розгромивши не одне сильне вороже військо. З карти Європи зникла величезна Хозарська держава i були розчищені торгові шляхи на Схiд. Вiд каганату в цілості залишалася тільки його частина, що прилягала до річки Дон. У першій половині Х ст. цар потужного Болгарського царства Симеон узяв під свій контроль майже весь Балканський півострів, залишивши Візантії вузьке узбережжя Чорного і Іонійського моря, і наклав на Візантію данину. Щоб умовити Святослава здійснити похід на Болгарію, в Київ від імператора Візантії приїхали посли і привезли великі дари — півтори тисячі фунтів золота (біля 600 кг). Святослав зібрав велике військо — близько 60 тисяч воїнів, а болгари виступили назустріч силою 30 тисяч. Вийшовши з кораблів на берег, воїни Святослава зі щитами і мечами рушили на ворога. Удар був таким сильним, що болгари кинулися тікати. Бій цей відбувся під Доростолом (нині Силістрія). Болгарський цар Петро від переживань захворів і незабаром помер. Під час одного з таких походів у 968 році печеніги (тюркське кочове плем‘я, що на ті часи займало значні території степового Лівобережжя) ледь не захопили Київ. Святослава постійно тягнуло до нових завоювань. Це уділ багатьох завойовників, починаючи від Олександра Македонського і закінчуючи Наполеоном. Відомий вислів Святослава: „Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із Греків — паволоки, золото, вино й овочі різні, а з Чехів і з Угрів — срібло й коні, із Русі ж — хутро, і віск, і мед, і челядь”. Слід наголосити, що в Х столітті Руссю називалися виключно землі полян, древлян і сіверян, тобто сучасні території Київської, Житомирської, Чернігівської і Сумської областей, а також частини територій Черкаської, Вінницької і Полтавської областей. Інші землі, підконтрольні Русі (сучасна Білорусь, Псков і Новгород) були досить непопулярні серед князів, і вважалися глухоманню. Відомий епізод, коли 970 року, перед новим походом, Святослав „посадив своїх синів Ярополка в Києві, а Олега в Деревлянах”. Літопис повідомляє, що на княжіння до Новгорода ніхто з княжичів іти не хотів: „У цей же час прийшли люди новгородські, просячи князя собі: „Якщо не підете ви до нас, то ми знайдемо князя собі”. І сказав їм Святослав: „Аби хоч хто до вас пішов!” І відмовився Ярополк, і Олег”. Святослав змушений був послати до Новгорода Володимира – свого сина від придворної служниці Малуші. Далі відбулися нові походи князя. Святослав знову вирушив до Болгарії, яку вже вважав своїм володінням. Однак він не знав, що візантійці підмовили болгар, щоб ті не пускали до себе Святослава, оскільки самі побоювалися мати у себе по сусідству такого сильного князя, як Київський. Численне болгарське військо зібралося в Переяславці й напало на Святослава. Кровопролитна битва схилялася вже на користь болгар, але воїни Святослава напружили свої сили і до вечора перемога увінчала їх хоробрість. Святослав узяв приступом Переяславець і знов оволодів Болгарським царством, збираючись там залишитися. Дізнавшись, що Київського війська лише 20 тисяч (хоча насправді було ще менше), візантійці спорядили значне військо. Літопис повідомляє: „І коли побачили руси, то убоялися вельми множества воїв. І мовив Святослав: «Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не йме. Якщо ж побіжимо ми,— то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Якщо моя голова ляже,— тоді подумайте про себе”. І сказали вої: „Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо”. І приготувались до бою руси і греки насупроти. І зітнулися обидва війська, і обступили греки русів, і була січа велика, і одолів Святослав, а греки побігли. І пішов Святослав, воюючи, до города [Царгорода], і інші городи розбиваючи, які стоять пустими і до сьогоднішнього дня”. Військо русинів стрімко перетнуло болгарську землю i Балканськi гори. Пройшовши таким чином близько 400 кілометрів, воно обложило місто-фортецю Аркадіополь. Проте незабаром з Царгорода виступило велетенське візантійське військо. У результаті надзвичайно тяжкої облоги Доростолу (нині місто Сілістра в Болгарії) Святославу вдалося відбитися. У вирішальній битві перед містом князь Святослав наказав замкнути за собою ворота, щоб ніхто без його наказу у разі поразки не міг ховатися за кріпосними стінами. За візантійськими джерелами на полі бою полягло до 16 тисяч воїнів Святослава, однак перемога в цілому лишилася за ним. Імператор Іоанн Цимісхій вислав до князя послів з дарунками. 24 липня 971 року обидві сторони уклали мирний договір. Однак, ослаблене Київське військо мусило іти за підкріпленнями: „Побачивши ж, що мало дружини у нього, він сказав собі: «Іще, обманувши як-небудь, поб'ють вони дружину мою і мене»,— бо багато загинуло було в бою. І сказав він: „Піду я в Русь і приведу більше дружини”. Однак, по березі Дніпра за військом, яке плило в човнах, слідували численні загони печенігів. Нестор пише, що звістку про відхід Святослава передали печенігам жителі Переяславця: вони дали знати печенігам, що Святослав повертається до Києва з великим багатством, полоном і з нечисленною дружиною. Святослав перезимував у Білобережжі – тобто на правому березі Дніпра нижче порогів. Літопис повідомляє про голод у війську: „І не було в них їжі, і настав голод великий, так що по півгривні [була] голова коняча”. Навесні 972 року військо почало пробиватися через печенігів. Поблизу порогів сталася битва з військом печенігів під керівництвом їхнього князя Курі. У бою хороброго князя було вбито, з ним разом загинула більшість воїв і лише невелика частина їх під керівництвом воєводи Свенельда пробилася і досягла Києва. Літопис повідомляє: „І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу,— окувавши череп його золотом”. Хоча балканські походи князя закінчилися в остаточному рахунку безрезультатно, для України Святослав Завойовник цінний тим, що саме він зруйнував конкурента Києва – Хозарську державу, а також вперше в історії підпорядкував Києву землі майбутньої Центральної Росії, які населяли слов‘янське плем‘я в‘ятичів, а також численні фінно-угорські народи мордва, меря, мещора та інші. Олександр Палій, історик, для „Обозревателя” Джерело: "Оглядач" |
Вернуться на предыдущую страницу